Ізяслав – районний центр Хмельницької області, місто на річці Горинь, притоці Прип’яті. У різні часи документи фіксують дещо відмінні його назви: Ізяславль (XIII ст.), Заслав, Заславль, Ізяслав (XIV-XX ст.). В XII - першій половині XIII ст. Ізяслав входив до складу Галицько-Волинського князівства. У XIV ст. місто стало володінням князів Острозьких, право яких на місто підтверджено грамотою польського короля Владислава Ягайла і литовського князя Вітовта. У 1448 році, після смерті князя Острозького, великі маєтки були поділені між його синами. Молодший Юрій отримав Заславль і поклав початок роду князів Заславських. У 1466 році на крутому березі Горині він будує величний замок. В народі це місце має назву Рогнеда. Саме звідси виріс сучасний Ізяслав. Збереглися й залишки цієї найдревнішої кам’яної будівлі. Замок мав дві вежі, 14 городень, дім, церкву. За словами історика В. Антоновича, церква була дерев’яною і мала назву Хрестовоздвиженської.

У другій половині XIV ст. Ізяслав стає власністю Литви, а після Люблінської унії 1569 р. – Речі Посполитої. У XV-XVI ст. через кожні 10-20 років Волинь піддавалась нападам татар. Зафіксовано напади татар на Ізяслав у 1491 році, бої під стінами міста між польським військом і татарами у 1534 і 1577 рр. Великі спустошення вчинили вони на околицях Ізяслава у 1618 році.

Після Брестської унії окатоличення Ізяслава посилюється. На той час тут споруджено костел та монастир Бернардинів, а місто перейшло до рук князів Заславських (гілка родини Острозьких). Бернардинський монастирський комплекс споруджувався в 1600-1610 рр., коли князь Януш-Іван Заславський, який в 1594 році прийняв католицтво, заклав костел святого Архангела Михаїла та монастир при ньому для монахів католицького чернечого ордену. Весь комплекс оточений міцною стіною, яку до 1926 року доповнювали високі башти, однак вони потім були знесені. За часів свого існування в монастирі зберігалася чудотворна ікона Божої матері. За переказами, вона була сімейною святинею князів Заславських. Також тут зберігалися сімейні портрети Сангушків, Святополк-Четвертинських. При монастирі існувала багата бібліотека стародавніх хронік, літописів, майже повне зібрання сеймових щоденників. Під час революційних подій ці величезні багатства рукописів зникли. До наших часів первісний варіант монастирського комплексу не дійшов. 1648 році армія Богдана Хмельницького захопила місто і зруйнувала монастир. Лише в 1757 році за часів правління князя Павла Сангушка, архітектор П. Фонтан заново відбудував комплекс в одному з найзагадковіших архітектурних стилів – бароко.

У XVII ст. Ізяслав став значним торговим і господарським центром півдня Волині. У місті відбувалися щотижневі торги та річні ярмарки. Населення Ізяслава не раз виступало проти гніту польської шляхти, брало участь у повстанні Наливайка 1594-1596 рр. У 1648 році Богдан Хмельницький, спираючись на допомогу населення міста і сусідніх сіл, із своїм військом взяв ізяславський замок. За Андрусівським перемир’ям в 1667 році Ізяслав відійшов до Польщі. Частина населення, рятуючись від утисків князів Заславських, а з 1673 р – Сангушків, тікала в інші райони. Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії протягом 1793–1795 рр. місто було центром Ізяславсього намісництва, у 1796-1797 роках - центром повіту Волинського намісництва, пізніше – тієї ж губернії.

Нині на невеликій території центральної частини міста розташовані 10 унікальних пам’ятників архітектури і їх ансамблів. Серед них: замок князів Заславських (споруда цивільної архітектури готичного стилю з елементами ренесансу XIV–XVI ст.), кафедральний собор Іоана Хрестистеля з господарськими будівлями (споруди готичного стилю з елементами ренесансу XVI ст.), монастир монахів-бернардинців (пам’ятник оборонної культової архітектури епохи ренесансу XVI ст.), торговий дім (споруда XVIII ст.). Чи не найбільшу цінність представляє двірцево-парковий ансамбль, архітектурний комплекс якого відноситься до стилю пізнього бароко. І в його склад входять замок-палац князів Сангушків XVII-XVIII ст. Весь цей ансамбль виконаний під керівництвом знаменитого італійського архітектора Павла Антоні Фонтани. Споруди палацу розташовані з врахуванням оборонного кордону замку та максимального просторового розкриття на стару, лівобережну частину міста. Монастир був зведений для латинських монахів-місіонерів, а костел носив назву св. Йосипа. Монастир проіснував до 1831 року. За участь монахів-місіонерів у польському повстанні 1830-1831рр. царський уряд відібрав приміщення монастиря і передав його місцевій владі, яка у подальшому поселяла тут різні повітові установи: поліцейське управління, казначейство, установу військової повинності, дворянську опіку. У 90-х роках минулого століття костел св. Йосипа було передано католицькій общині міста.

На початку ХХ ст. в провінційному Ізяславському повіті існувала паперова фабрика, 6 друкарень, в тому числі 2 в Ізяславі. На той час в місті мешкало 14,5 тисяч населення, в Ізяславському повіті – понад 235 тисяч.

А.Ф.Гуцал і В.П.Мегер у праці "Нові археологічні дослідження на Ізяславщині і Шепетівщині” вказують, що на території Ізяславщини було ряд стародавніх поселень. Серед них – поселення IV-III століття до нашої ери біля сіл Двірець, Сморшки, Михнів – поселення скіфського часу. Залишки городищ знайдено біля сіл Борисів і Кунів. Привертають увагу городища біля сіл Михнів, Плужне, Сморшки. Ці пам’ятки на підвищеннях, вони мають складну систему оборонних споруд, які вдало поєднуються із рельєфом місцевості. Особливу увагу привертає група з 250 курганів біля села Михнів. Вони витягнуті двома лініями з південного заходу на південний схід. Біля села Михля відкрито і обстежено 6 курганів. Поблизу села Покущівка відкрито групу з 60 курганів. Крім цих старожитностей було розкопано рештки давньоукраїнського поселення при впаданні в Горинь річки Сошни.

У 1994 році подільські вчені І. Винокур та О. Журко провели невеликі археологічні дослідження. Речові матеріали цих розкопок послужили підставою для відзначення у 1996 році 900-річного ювілею заснування міста Ізяслава.