Військовий суддя. Чинив суд на Січі. У відсутність кошового отамана виконував його обов'язки, тобто був наказним кошовим отаманом. За допомогою військового скарбничого регулював витрати коштів Січі, зберігав «скарб і армату» у Військовій Скарбниці. Мешкав і харчувався суддя у своєму курені. Символами влади судді була січова печатка та тростина.

Військовий писар. Від імені кошового отамана та товариства складав і підписував документи. Очолював Січову канцелярію, був начальником для всієї військової старшини, що займала посади писарів в паланках та в похідних командах. Посаду військового писаря займали високоосвічені люди, обізнані на іноземних мовах і латині. 
Завдяки письменності й різнобічним знанням вони користувалися великою повагою у козаків. У зв'язку з цим військовий писар рідко переобирався на січовій раді. Мешкав військовий писар в окремому приміщенні разом зі своєю канцелярією, до якої входили писарі різних рангів та кухар. У XVIII ст. військова канцелярія Січі налічувала 48 чоловік. Зовнішньою ознакою гідності військового писаря був каламар (чорнильниця) в довгій срібній оправі, який він під час ради тримав за поясом, а перо застромлював за праве вухо.

Військовий осавул. В його обов'язки входила організація і ведення прикордонної служби запорізьких земель, охорона зимівників та шляхів на Січ по Дніпру і на суші. Він проводив слідство та виконання судових вироків. Разом з обозним підтримував дисципліну й порядок у війську. в фортеці Січі та похідних таборах. Займався розподілом платні та провіанту. Його помічником був військовий довбиш. Мешкав і харчувався осавул у своєму курені. Символом влади військового осавула була тростина.
Для підвищення престижу влади кошового отамана, судді, писаря і осавула під час урочистих ходів та в бойовій обстановці кожного з них супроводжувала почесна варта, яку виділяли курені.

Військовий обозний. Очолював артилерійську і фортифікаційну справу на Січі. Під час походу він або наказний обозний керували побудовою табору з возів, а також штурмом укріплень ворога. Займався обліком та комплектуванням війська, разом з військовим осавулом підтримував дисципліну та порядок на Січі. Помічником обозного був пушкар.

Курінний отаман. Найбільшої повагою на Січі користувалася посада курінного отамана. Хто не був раніше на посаді курінного отамана, не міг бути обраним на посаду кошового. Велике значення це мало також і для інших посад на Січі. Так, наприклад, якщо суддя та осавул не займали раніше посади курінного отамана, то звання військового старшини за ними не зберігалося після їх звільнення з посад.
Осо6лива повага до посади курінного отамана свідчить, що це найдавніша посада у війську, її удостоювалися найталановитіші козаки, зокрема, військові старшини, що займали раніше посади кошового отамана, судді, осавула, писаря та ін. Курінний отаман мав необмежену владу над козаками свого куреня. Без його дозволу ніхто не мав права відмикати курінну скарбницю, де зберігались кошти куреня та особисті речі козаків.
В курінній скарбниці зберігались речі і тих козаків, що займали вищі посади на Січі, в т.ч. і кошового отамана. Коли курінний отаман тимчасово був відсутній, у господарчих справах його заміщав курінний кухар. Під час походу призначався наказний курінний отаман, а обраний залишався в Січі. Курінний отаман мав свій значок, тобто невеликий прапор, який ніс курінний хорунжий. Обирався курінний отаман на курінній раді.
Крім військової старшини, існували посади військових служителів, до яких належали:

Військові служителі:
Військовий довбиш. Був важливою особою на Січі, оскільки ударами в литаври збирав козаків на січовий майдан на раду. Він також подавав сигнал про те, що кошовий отаман став під корогвою, а військова старшина під бунчук і що січову раду можна починати. Допомагаючи військовому осавулу, довбиш супроводжував важливих злочинців до Січі. Проводив інспекцію стану збору та виходу козаків з зимівників. Направлявся в паланки для з'ясування причин затримки виплати податків. Довбиш особисто мав бути присутнім при виконанні вироків. Символами його обов'язків були литаври.

Військовий пушкар. Під керівництвом військового обозного завідував артилерією. Зберігав порох, свинець, ядра, навчав та командував гармашами. Займався постачанням артилерії. В його веденні була пушкарня, де утримувалися злочинці.

Військовий тлумач (або драгоман). Крім іншомовних перекладів документів та переговорів з іноземцями, здійснював розвідку та контррозвідку Січі. Для виконання цих обов'язків виїздив сам або направляв розвідників у сусідні держави.
Військові шафари перевозів. Збирачі податків на перевозах: Кодацькому, Микитинському (через Дніпро), Самарському (через Самару) та Буго – Гардовому (через Буг). У кожного шафара був підшафарій, писар, та підписар.

Військовий кантаржій. Зберігач міри і ваги на Січі. Слідкував за збором здобутків для січової скарбниці, а також дотримання правил торгівлі на Січі.

Отаман січової школи. Під наглядом начальника січових церков очолював освіту дітей в січових школах, де навчання велося за кошти Січі.

За січовою старшиною йшла паланкова, що стояла вище військових службовців. На ці посади щорічно на раді обирались найзаслуженіші люди. Для вирішення важливих питань внутрішніх справ проводились паланочні ради, але остаточне рішення належало раді паланочної старшини. Полковник на території паланки уособлював кошового отамана, тому мав право карати і страчувати злочинців.

Він відповідав за моральний стан і дисципліну козацького середовища в слободах і зимівниках, а також своєчасний збір козацького війська за розпорядженням з Січі. Його влада поширювалась також і на осіб, котрі проїжджали через паланку. Він дозволяв їм в’їзд у вольності запорозьких козаків, а для безпеки давав перепустку – знак у вигляді копії пірнача.

До військових службовців паланки належали: громадський отаман, який стояв на чолі слободи чи промислу і стежив за ладом та добропристойністю його мешканців; військовий табунник, військовий скотар та військовий чабан, які дбали про громадські табуни коней, череди худоби та отари овець.