Місто Ізяслав – адміністративний центр Ізяславського району Хмельницької області, розташований на півдні Волинської височини на межі Малого Полісся і Лісостепу над річною Горинь, між 50,7 градуса північної широти і 44,3 градуса східної довготи. Територія міста становить 994 га, із яких 598 – під забудовою.

 

 В різні часи документи фіксують дещо відмінні назви його: Ізяславль (ХІІІ ст.), Заслав, Заславль, Ізяслав (ХІV – ХХ ст.). Орієнтовною датою заснування міста на основі останніх досліджень вважають кінець ХІ століття, а його засновником – київського князя Ізяслава Мстиславовича.

 В ХІІІ ст. – першій половині ХІV ст. Ізяслав входив до складу Галицько-Волинського князівства. У ХІV столітті місто стало власністю князів Острозьких, права на місто підтверджено грамотою короля польського Владислава Яґайла і князя литовського Вітовта. В другій половині ХІV ст. Ізяслав входить до складу Литви, а після Люблінської унії 1569 р. – Речі Посполитої.

 В ХV – ХVІ ст. через кожні 10-20 років Волинь піддавалась нападу татар. Зафіксовано напади татар на Ізяслав в 1491 р., бої під стінами міста між польським військом і татарами у 1534 і 1537 роках. Великі спустошення було вчинено тарами на околицях Ізяслава в 1618 р.

 На той час тут споруджено костел та монастир отців бернардинів, а місто перейшло до рук князів Заславських (молодше відгалуження роду Острозьких). Зі споруд того періоду в Ізяславі збереглися наступні пам’ятки архітектури: замок князів Заславських (ХVІ ст.), костел Іван Хрестителя (ХVІ ст.), монастир отців бернардинів (ХVІІ ст.).

 Ізяслав в XVII ст. стає значним торговим і господарським центром півдня Волині. Вже в 1629 році у місті налічується 875 димів, 4-4,5 тис. мешканців. У відомостях про сплату податків зареєстровано 7 перекупщиків та 83 ремісники (шевці, ковалі, теслярі, бондарі, кушніри та інші). У місті відбуваються щотижневі торги та річні ярмарки.

 Події визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. в Ізяславі стали яскравим прикладом боротьби проти полонізації. У 1648 році Б. Хмельницький, повертаючись з-під Замостя, захопив Заславський замок та зруйнував місто. В 1652 році спалахнула епідемія чуми. Кількість населення зменшилась. В 1650 р. в місті налічувалося 301, а в 1653 р. – лише 45 домів.

 За Андрусівським перемир’ям 1667 року Ізяслав відійшов до Польщі. Частина населення, рятуючись від утисків князів Заславських, а з 1673 р. – Санґушків, тікала в інші райони. Особливо тяжких спустошень місту завдали напади татар в 1684, 1690 та 1698 роках.

 З переходом міста у власність князів Санґушків місто вступає у нову фазу свого розвитку. З середини XVIII століття розпочинається активна розбудова Нового Міста на правому березі річки Горині. Королівським привілеєм 1754 року місту надається маґдебургське право.

 Нові власник міста, князі Санґушки, розпочинають з середини XVIII століття будівництво нової князівської резиденції у Новому Місті.

 Після возз’єднання Правобережної України Лівобережною у складі Російської імперії протягом 1793 – 1795 рр. місто було центром Ізяславського намісництва. Пізніше місто стало повітовим центром Волинської губернії. В Ізяславі перебували повітові установи, чималий штат чиновників, розміщувався гарнізон урядових військ. На початку і в середині ХІХ століття Ізяслав був невеликим містом з дрібною торгівлею і ремеслом. Дані свідчать, що в 1823 р. працювала суконна мануфактура на 28 робітників. В 1861 р. функціонувало 10 діючих підприємств з 351 робітником. В місті відбувались щотижневі торги, 6 річних ярмарків, було близько 200 різного роду торгівельних закладів, тютюнова фабрика.

  На початку ХХ ст. в провінційному Ізяславському повіті існувала паперова фабрика, 6 друкарень, в тому числі 2 в Ізяславі. На той час в місті мешкало 14.5 тисяч населення, в Ізяславському повіті – понад 235 тисяч.